Maniobras políticas y ansias de poder, un Putin que quiso quedarse con todo en una ofensiva que pensó que no tendría respuesta pero que al final le ha salido rana y con príncipe cosaco. En tres días quiso quedarse con el segundo país más extenso de Europa pero que sabe sufrir el yugo bolchevique de una Rusia anclada en el pasado y en el imperialismo de otras épocas.
Donetsk y Lugansk, más tarde Odesa, Mariupol, Berdiansk, Advinka, todos esos territorios y ciudades suenan en los telediarios cada vez que la maldita guerra toma protagonismo gracias a que Gaza deja de sangrar en su conflicto bélico con Israel o no hay otro tipo de noticias más morbosas.
Bombardeo arriba y abajo, en la capital Kiev o en Jersón o en Dnipro son ya rutina, las sirenas siguen sonando pero ahora con el mismo mensaje de muerte y destrucción de siempre, si bien para los que allí viven o sobreviven en condiciones muchas veces tercermundistas las cosas se agravan.
Drones en decenas de ciudades que rompen vidas y economías de subsistencia en un territorio que es fértil y que dejará de serlo a cuenta de minas y proyectiles sin explotar que sesgarán vidas en los años venideros.
Dos años se cumplen desde que la tiranía soviética que es capaz de asesinar incluso a los suyos para conseguir el objetivo de un loco con ansias de poder, y que no se encoge ante nada subyuga a quien creó su patria. No le importa ni el sacrificio de su propio pueblo.
Miles de muertos del lado ucraniano no dejaran cerrar una herida abierta hace décadas, los rusos sumieron a los cosacos en hambrunas y penurias en guerras y en genocidios atroces sin que la ONU hiciera nada por librar a los pueblos oprimidos.
El pueblo ucraniano sabe sufrir pero está cansado y debilitado también por la corrupción que se destapa día a día. Como pedir más a su pueblo, Zelenski mantiene una actividad frenética y solicita ayuda a diario a una Europa que se piensa siempre dos veces el enviar armamento y meterse de lleno en el conflicto puesto que teme que Putin quiera más y más.
Política y territorios, luchas de señores de la guerra que no llevan más que a la penuria económica a países enteros...
El final no está en un botón rojo sino en el entendimiento y la lógica negociada, en una paz utópica que se sueña pero que nunca llega.
“Slava Ukraini — Heroyam slava”
Політичні маневри і жага влади, Путін, який хотів тримати все в наступі, на що він думав, що не матиме відповіді, але врешті-решт отримав козацького князя. За три дні він хотів захопити другу за величиною країну в Європі, але таку, яка могла терпіти російську більшовицьку йогу, закорінену в минулому та імперіалізм іншої епохи.
Донецьк і Луганськ, згодом Одеса, Маріуполь, Бердянськ, Адвінка, всі ці території та міста з’являються в новинах щоразу, коли проклята війна виходить на перший план завдяки тому, що Газа зупиняє кровотечу у своєму військовому конфлікті з Ізраїлем, або за відсутності інших. Новина болюча.
Бомбардування вгору та вниз, у столиці Києві, Херсоні чи Дніпрі вже є рутиною, сирени продовжують звучати, але тепер із тим самим повідомленням про смерть та руйнування, як завжди, хоча для тих, хто живе чи виживає там багато разів у третьому світі умови. . . все погіршується.
Безпілотники в десятках міст знищують життя та економіку, щоб існувати на родючих землях, які більше не будуть родючими через протипіхотні міни та боєприпаси, що не розірвалися, що знищуватиме життя на довгі роки.
Минуло два роки відтоді, як радянська тиранія, яка здатна вбивати навіть свій народ задля досягнення мети владолюбного божевільного, і яка не цурається нічого, підкорює собі того, хто створив її Батьківщину. Його навіть не хвилює жертва власного народу.
Тисячі загиблих з українського боку десятиліттями не гоїли відкриту рану, росіяни ввергли козаків у голод і біду в жорстоких війнах і геноцидах, а ООН нічого не зробила для визволення пригноблених народів.
Український народ знає, як страждати, але він також втомлений і ослаблений корупцією, яка викривається щодня. Наче вимагаючи більшого від свого народу, Зеленський залишається неймовірно активним, щодня просить допомоги в Європи, яка завжди добре думає, перш ніж відправляти зброю та повноцінно брати участь у конфлікті, бо боїться, що Путін хоче все більше.
Політика і території, боротьба воєначальників, які призводять лише до економічних труднощів для цілих країн...
Кінець не в червоній кнопці, а в досягнутому розумінні та логіці, в утопічному світі миру, про який мріють, але так і не настають.
«Слава Україні! Героям слава»
